Польсько-український проект UKRoPOLis-2014 відбувся у Харкові з 4 по 9 грудня: на сценах незалежного театру “Арабески” та державного театру ім. Шевченка. Проект став можливим завдяки підтримці Генерального Консульства Республіки Польща у Харкові.
Вечір, в який в “Арабесках” грали виставу, побудовану, зокрема, на документах ОУН та УПА, у Харкові закінчився черговим вибухом: невідомі підірвали пам’ятник воїнам УПА у Молодіжном парку.
“Бути чи не бути?” — традиційне для театральної сцени питання стало одним із ключових і для цього проекту. Від гамлетівського (у моновиставі Анджея Северина “Шекспір forever!”) — до цілком сьогоденного: бути чи не бути українській державі, бути чи не бути взаємному порозумінню?
8-го та 9-го грудня театр “Арабески” відіграв свою виставу “Декалог: локальна світова війна”*. Вистава, присвячена історії українців у Другій світовій війні (зокрема польсько-українському конфлікту на Волині у 1943-му році), сьогодні набула абсолютно іншого звучання.
“У 2012-му, коли ми ставили “Декалог”, вистава про українську війну у контексті війни світової звучала актуально, та водночас абстрактно, — говорить режисер театру “Арабески” Світлана Олешко. — Ми з головою занурилися в історичні документи, дослідження, спогади, архіви, фільми. Дуже хотіли у всьому розібратися, але це не завжди вдавалося. Сам "Декалог українського націоналіста" нам видавався архаїчним і дещо дивним документом. Та у всіх спогадах сучасників тих подій вперто звучав перший пункт Декалогу: "Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї." Хіба ми всі ще рік тому могли б це читати так, як відчитуємо сьогодні? Хіба ми знали, що ми будемо сучасниками війни? І що ми всі раптом станемо бандерівцями чи жидобандерівцями, незалежно від політичних поглядів та етнічної приналежності”.
Чи не найважливішою частиною проекту стала розмова із глядачами по закінченні “Декалогу”. Військові, волонтери, громадські активісти та актори говорили про те, як їм довелося приміряти на себе роль “страшних бандерівців” та стати жертвами демонізуючої пропаґанди. Про те, чи отримали ми за останній рік щеплення від насадження міфів і що маємо зробити для того, щоб це щеплення отримали й ті, хто сьогодні вірить у пропаґандистські історії. Ділилися тим, що за минулий рік для кожного було найстрашнішим. Дивувалися тому, як колесо української історії знову зробило коло.
“Я весь час подумки повертаюся до листа Тараса Бульби-Боровця до Проводу ОУН(Б), на якому побудована друга сцена вистави, — говорить модератор дискусії “Війна. Пошук ідентичностей” Іванна Скиба-Якубова. — От послухайте: “Хто з чесних революціонерів може розділювати сьогодні функції в Україні, коли вона димиться в пожежах та спливає кров'ю? Хто ще сьогодні може мріяти про ті Ваші посади, коли щоденно падають тисячі — гинуть від терору і голоду? Чи важливіше сьогодні те, хто керуватиме Україною, чи те, щоб її спільними силами врятувати від цілковитої заглади?” Маємо абсолютно ту саму ситуацію: вирішуємо, хто з нас більший українець і відданіший патріот, спостерігаємо за взаємними звинуваченнями між офіційними збройними силами — і добровольчими, будуємо державність, маючи таку саму “картонну” армію у “паперових” одностроях, які ми бачимо в останній сцені вистави, і знову біжимо по тих сами вилах, які бачимо в сцені восьмій”.
Учасники розмови та й самі актори зізнавалися: завдяки “Декалогові” дізналися багато нового і про ОУН, і про УПА, і про Степана Бандеру, про волинську трагедію. І, начебто підтвердженням слів про те, що на Східній Україні “УПА” і “Бандера” ще довго відіграватимуть роль “страшилок”, “хейт-символів”, за кілька годин по виставі у Молодіжному парку пролунав вибух. Невідомі вже вкотре спаплюжили пам’ятний знак воїнам УПА (в 2013-му знак просто вкрали). Міліція, чий районний відділок знаходиться за 200 м від місця події, зреагувала лише після численних звернень журналістів та простих громадян.
Що переможе у Харкові: мова культури чи мова вибухів — покаже час. Організатори проекту UKRoPOLisі обіцяють не зупинятися в своїй роботі. У січні 2015-го року ініціатори UKRoPOLIs’у, театр “Арабески”, планують показати в Харкові свою документально-історичну трилогію, кожна вистава якої присвячена одній з великих трагедій українського народу в 20-му сторіччі: Чорнобилській аварії, Волинським подіям та Голодомору.
Розвивати культурний діалог обіцяє і Генеральне Консульство Республіки Польща у Харкові. Спільно з Польским Інститутом у Києві у Консульстві планують культурний проект для Донбасу.
* "Декалог: локальна світова війна" — визначення Тимоті Снайдера, американського історика, фахівця з історії Східної Європи.
Все фотографии по теме: UKRoPOLis-2014: від Шекспіра до вибуху
Вечір, в який в “Арабесках” грали виставу, побудовану, зокрема, на документах ОУН та УПА, у Харкові закінчився черговим вибухом: невідомі підірвали пам’ятник воїнам УПА у Молодіжном парку.
“Бути чи не бути?” — традиційне для театральної сцени питання стало одним із ключових і для цього проекту. Від гамлетівського (у моновиставі Анджея Северина “Шекспір forever!”) — до цілком сьогоденного: бути чи не бути українській державі, бути чи не бути взаємному порозумінню?
8-го та 9-го грудня театр “Арабески” відіграв свою виставу “Декалог: локальна світова війна”*. Вистава, присвячена історії українців у Другій світовій війні (зокрема польсько-українському конфлікту на Волині у 1943-му році), сьогодні набула абсолютно іншого звучання.
“У 2012-му, коли ми ставили “Декалог”, вистава про українську війну у контексті війни світової звучала актуально, та водночас абстрактно, — говорить режисер театру “Арабески” Світлана Олешко. — Ми з головою занурилися в історичні документи, дослідження, спогади, архіви, фільми. Дуже хотіли у всьому розібратися, але це не завжди вдавалося. Сам "Декалог українського націоналіста" нам видавався архаїчним і дещо дивним документом. Та у всіх спогадах сучасників тих подій вперто звучав перший пункт Декалогу: "Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї." Хіба ми всі ще рік тому могли б це читати так, як відчитуємо сьогодні? Хіба ми знали, що ми будемо сучасниками війни? І що ми всі раптом станемо бандерівцями чи жидобандерівцями, незалежно від політичних поглядів та етнічної приналежності”.
Чи не найважливішою частиною проекту стала розмова із глядачами по закінченні “Декалогу”. Військові, волонтери, громадські активісти та актори говорили про те, як їм довелося приміряти на себе роль “страшних бандерівців” та стати жертвами демонізуючої пропаґанди. Про те, чи отримали ми за останній рік щеплення від насадження міфів і що маємо зробити для того, щоб це щеплення отримали й ті, хто сьогодні вірить у пропаґандистські історії. Ділилися тим, що за минулий рік для кожного було найстрашнішим. Дивувалися тому, як колесо української історії знову зробило коло.
“Я весь час подумки повертаюся до листа Тараса Бульби-Боровця до Проводу ОУН(Б), на якому побудована друга сцена вистави, — говорить модератор дискусії “Війна. Пошук ідентичностей” Іванна Скиба-Якубова. — От послухайте: “Хто з чесних революціонерів може розділювати сьогодні функції в Україні, коли вона димиться в пожежах та спливає кров'ю? Хто ще сьогодні може мріяти про ті Ваші посади, коли щоденно падають тисячі — гинуть від терору і голоду? Чи важливіше сьогодні те, хто керуватиме Україною, чи те, щоб її спільними силами врятувати від цілковитої заглади?” Маємо абсолютно ту саму ситуацію: вирішуємо, хто з нас більший українець і відданіший патріот, спостерігаємо за взаємними звинуваченнями між офіційними збройними силами — і добровольчими, будуємо державність, маючи таку саму “картонну” армію у “паперових” одностроях, які ми бачимо в останній сцені вистави, і знову біжимо по тих сами вилах, які бачимо в сцені восьмій”.
Учасники розмови та й самі актори зізнавалися: завдяки “Декалогові” дізналися багато нового і про ОУН, і про УПА, і про Степана Бандеру, про волинську трагедію. І, начебто підтвердженням слів про те, що на Східній Україні “УПА” і “Бандера” ще довго відіграватимуть роль “страшилок”, “хейт-символів”, за кілька годин по виставі у Молодіжному парку пролунав вибух. Невідомі вже вкотре спаплюжили пам’ятний знак воїнам УПА (в 2013-му знак просто вкрали). Міліція, чий районний відділок знаходиться за 200 м від місця події, зреагувала лише після численних звернень журналістів та простих громадян.
Що переможе у Харкові: мова культури чи мова вибухів — покаже час. Організатори проекту UKRoPOLisі обіцяють не зупинятися в своїй роботі. У січні 2015-го року ініціатори UKRoPOLIs’у, театр “Арабески”, планують показати в Харкові свою документально-історичну трилогію, кожна вистава якої присвячена одній з великих трагедій українського народу в 20-му сторіччі: Чорнобилській аварії, Волинським подіям та Голодомору.
Розвивати культурний діалог обіцяє і Генеральне Консульство Республіки Польща у Харкові. Спільно з Польским Інститутом у Києві у Консульстві планують культурний проект для Донбасу.
* "Декалог: локальна світова війна" — визначення Тимоті Снайдера, американського історика, фахівця з історії Східної Європи.
Все фотографии по теме: UKRoPOLis-2014: від Шекспіра до вибуху
