Що:
вистава «Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова» (театральний документ, присвячений темі Голодомору 1932-1933 рр.)
Коли:
10 листопада о 19:00 – пра-прем’єра (показ вистави для журналістів, експертів та друзів театру);
30 листопада о 19:00 – прем’єра вистави у Харкові.
Чому:
Спектакль закінчує документальний триптих театру, до якого увійшли постановки: «Чорнобиль ТМ» та «Декалог: локальна світова війна» (присвячений подіям на Волині під час Другої світової війни). Постановки у жанрі «документ» все ще рідкість для театральної України. Триптих театру «Арабески» - це перша унікальна спроба поговорити про проблемну найболючіші періоди в історії України ХХ ст.
Тож,
Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова
Українські селяни казали: "у тридцять триклятому році..." Що ж тоді сталося? Як і чому? Подумати про це впродовж години запрошує театр "Арабески" на своїй новій виставі "Треба жити - не можна вмирати, або листи з Харкова."
Дослідники зафіксували, що досить багато людей, які пережили Голодомор, не хочуть про це говорити. Деякі з них погоджуються дати свідчення, але просять не називати їхні імена. Однак, є група людей, яка навпаки просить докладно зафіксувати їхні свідчення і обов'язково розповісти про це іншим. Мабуть, завдяки ним і з'явилася наша вистава. "Перекажіть іншим" - саме це стимулювало нас у нашій роботі.
"У тридцять триклятому році..." навесні дерева стояли білими. Кору і листя з'їли люди.
Колір цієї катастрофи - чорний. Звук її - тиша. Усе живе завмерло від жаху. Люди не могли осягти масштабів цього лиха. Навіть у неврожайний рік в Україні неможливо було померти з голоду. Але найкращий врожай можна забрати силою. Сьогодні у таке важко повірити.
Правда, як завжди, болюча та незручна. Але нам, нащадкам тих, хто вижив, вона дісталася, як генетична пам'ять, як відбитки пальців чи колір очей. За задумом системи ми б не мали народитися. Принаймні українцями.
"У тридцять триклятому році..." українці у всьому світі об'єдналися, не зважаючи на свої політичні погляди, в одному бажанні - допомогти великій Україні не сконати з голоду. Галичани, волиняни, українці в США, Польщі та інших країнах збирали хліб та гроші, годували тих, кому вдалося втекти. Врятували дуже небагатьох. Померли мільйони.
Все фотографии по теме: Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова
вистава «Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова» (театральний документ, присвячений темі Голодомору 1932-1933 рр.)
Коли:
10 листопада о 19:00 – пра-прем’єра (показ вистави для журналістів, експертів та друзів театру);
30 листопада о 19:00 – прем’єра вистави у Харкові.
Чому:
Спектакль закінчує документальний триптих театру, до якого увійшли постановки: «Чорнобиль ТМ» та «Декалог: локальна світова війна» (присвячений подіям на Волині під час Другої світової війни). Постановки у жанрі «документ» все ще рідкість для театральної України. Триптих театру «Арабески» - це перша унікальна спроба поговорити про проблемну найболючіші періоди в історії України ХХ ст.
Тож,
Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова
Українські селяни казали: "у тридцять триклятому році..." Що ж тоді сталося? Як і чому? Подумати про це впродовж години запрошує театр "Арабески" на своїй новій виставі "Треба жити - не можна вмирати, або листи з Харкова."
Дослідники зафіксували, що досить багато людей, які пережили Голодомор, не хочуть про це говорити. Деякі з них погоджуються дати свідчення, але просять не називати їхні імена. Однак, є група людей, яка навпаки просить докладно зафіксувати їхні свідчення і обов'язково розповісти про це іншим. Мабуть, завдяки ним і з'явилася наша вистава. "Перекажіть іншим" - саме це стимулювало нас у нашій роботі.
"У тридцять триклятому році..." навесні дерева стояли білими. Кору і листя з'їли люди.
Колір цієї катастрофи - чорний. Звук її - тиша. Усе живе завмерло від жаху. Люди не могли осягти масштабів цього лиха. Навіть у неврожайний рік в Україні неможливо було померти з голоду. Але найкращий врожай можна забрати силою. Сьогодні у таке важко повірити.
Правда, як завжди, болюча та незручна. Але нам, нащадкам тих, хто вижив, вона дісталася, як генетична пам'ять, як відбитки пальців чи колір очей. За задумом системи ми б не мали народитися. Принаймні українцями.
"У тридцять триклятому році..." українці у всьому світі об'єдналися, не зважаючи на свої політичні погляди, в одному бажанні - допомогти великій Україні не сконати з голоду. Галичани, волиняни, українці в США, Польщі та інших країнах збирали хліб та гроші, годували тих, кому вдалося втекти. Врятували дуже небагатьох. Померли мільйони.
Все фотографии по теме: Треба жити – не можна вмирати… або листи з Харкова
